Цього дня організатори обіцяли показати колекції молодих українських дизайнерів:

    Анастасії Мальцевої(Anastasia Maltseva, Харьков),

    Вікторії Адамської (Adamskaya, Харьков),

    Анни Шаповалової (Anna Shap, Харьков),

    Наталії Петракової (Natali Petrakova, Запорожье),

    Тіни (Tina Bonanza, Запорожье),

    Ольги Іващенко (Харьков),

    Наталії Музиченко (ТМ Giaterie, Днепропетровск),

    Юрія Севастьянова (Харьков).

    Щоправда, двоє останніх дизайнерів так і не з’явилися.

   Більшість колекцій мене здивували своїм неземним поєднанням кольорів і фактур. Чому неземним? Бо на Землі ніхто б не наважився одягти ТАКЕ! Сукні з якоїсь жахливої синтетичної тканини, схожої на целофан; жовтий піджак з рожевим фарбованим хутром; ланцюжок через плече; атласні сукні-нічні сорочки; еластичний комбінезон, що перетворив модель на змію; обтрьопані шматки тканини, пришиті по боках; відвертий вельветовий корсет… І ще багато-багато всього безглуздого і некрасивого. Але були, звичайно, і вдалі вбрання. Від усього цього жаху можу відокремити Вікторію Адамську та Ольгу Іващенко. Можливо, місцями було банально, але це стовідсоткове попадання в тренди та просто красивий одяг, який можна носити.

    Ольга Іващенко презентувала колекцію з «шипованими» плечима на сукнях та шкіряних куртках, ніжними сукнями з гіпюру, максі-спідницями. Моделі тримали в руках клатчі, також вироблені дизайнеркою.

    Вікторія Адамська у своїй колекції використала дуже популярний у цьому сезоні геометричний принт та яскраві кольори. Також вона здивувала великою кількістю брюк різноманітного крою. 

Фото з сайту http://pro-otdyh.com.ua.

    

    Чи не єдиною модною подією в житті Харкова є покази, які організовує ТРЦ «Дафі» уже третій рік поспіль. Раніше я там не бувала, а от цього разу вирішила сходити. Око раділо від купи відомих гостей, обіцяних організаторами: Олександр Васильєв (російський історик моди), Володимир Нечипорук (генеральний продюсер Ukrainian Fashion Week), дизайнери Єгор Зайцев та Bob Basset, Ольга Котова (фешн-блогер порталу ІнтерМода.Ру), Стася Монастирська (стиліст), Анна Філімонова (директор конкурсу «Міс Україна Всесвіт»), Елен Броше (аналітик моди).

Ось що обіцяли організатори на 15 березня:

    Ну що ж, почекавши зовсім трохи (показ припізнився ледве не на годину), я нарешті побачила на сцені ведучого, який почав «шоу». Спочатку він представив публіці іменитих гостей, а далі «на подиуме в виде галстука-бабочки развернулся театрализованый показ в духе Голливуда 30-х, 50-х, 70-х годов» (цитую прес-реліз). Скажу одразу – на папері все виглядає набагато красивіше, ніж було вживу. Щодо зовнішнього одягу моделей, молодці – високі зачіски накрутили, яскравий одяг понатягували (дарма, що в деяких дівчат спідниці збоку розійшлися), а от театралізований показ трохи підкачав… Все дійство було схоже на якусь шкільну самодіяльність. Дівчата невпевнено виходили одна за одною, похитуючись на незручних високих підборах  і постійно озираючись на організаторів, які махали їм ручкою, коли йти, а коли зупинитись. Частенько моделі збивали одна одну, або плутали свій вихід і швиденько тікали зі сцени:). А їх іще примусили танцювати рок-енд-ролл! Невже не можна було сходити в академію культури і запросити кількох студентів, які вміють це робити?! Увесь цей «театралізований показ» мав коментувати Олександр Васильєв. Ну він його і коментував, але звук був настільки поганим, а музика грала настільки голосно, що я не почула жодного його слова. А шкодаL. Ну нічого! Головне ж запросити відому людину, похизуватися нею, а там уже все одно – буде з неї толк чи ні!

    Усі глядачі стояли під сценою, але й було кілька стільців, гордо названих «віп-ложею». Там сиділа якась харківська знать. Нам, простим смертним, було зовсім нічого не видно, тому піднялися на другий поверх, щоб спостерігати за показом згори. Несподівано ми опинилися на бекстейджі показу! Виявляється, моделі переодягалися прямо посеред коридору. Ми стояли поряд, тому змогли побачити все найкраще)))). Дівчат трохи шкода – хоч би якусь шторку їм почепили.

    Ось таким він був – перший модний день цього року в Харкові. Підбори поодягали, шуму наробили, а толку? J

    Нарешті! І у нас зявився свій «Vogue». Я взагалі в шоці, чому це все так довго доходило до нашої країни… Але, дякувати Богу, сталося-звершилося, і в березні 2013 року я вже тримаю перший номер української версії всесвітньо відомого журналу. Створювати його мене не запросили, тому все, що залишається, критикувати його))))

    Фантастичний матеріал «Короткий курс історії «Vogue»! Цікаво, лаконічно, ідеально пасує до першого номеру. Засмутило тільки те, що замість фото реальної Анни Вінтур (легенди американського «Vogue») помістили перевдягнену модель.

    Дуже захопила ідея літературного спецпроекту – спеціально для «Vogue» сучасні українські письменниці (Ірена Карпа, Наталка Сняданко, Таня Малярчук та ін.) підготували тексти на тему моди та краси. Мені це так сподобалось, що гортала журнал по кілька разів у пошуках цього спецпроекту, а потім зрозуміла – це буде лише на сайті. Одразу розчарувалася. Не знайшлося місця серед 289 сторінок журналу?

    Але все ж таки один «розворот» на літературу пожертвували – стаття про Анну Шевченко (британську письменницю, українку за походженням, яка пише книжки, пов’язані з українською історією). Дуже цікавий матеріал, але трохи сумно від того, що такі популярні за кордоном книги про гетьмана Полуботка чи Ялтинську конференцію зовсім невідомі нам, українцям. Примусило замислитись.

    Передивляючись нові весняні колекції, зауважила, що немає жодної української марки – все тобі Мілан, Париж, Нью-Йорк… Як так? Український модний журнал ігнорує українську моду (пардоньтє за тавтологію)??? А трохи далі надибала на парочку сторінок з фото речей українських дизайнерів (по одній моделі на брата). Задумка матеріалу «Знай наших» класна, але без контексту складається враження, що автори розділяють: є закордоння висока мода, що диктує усі тенденції, а є наші такі собі «саме показательные» дизайнери.

    Найбільше сподобався матеріал про Соню Делоне – українську художницю, малюнки якої потрапляли на обкладинку французького «Vogue»; про те, як Крістіан Лубутен надихнувся українською вишиванкою; про український ювелірний дім «Oberig». Саме такого я чекала від українського видання! Демонстрації того, що наша країна теж дотична до високої моди, що у нас є таланти, потенціал… А біографії іноземних модельєрів можна почитати і в будь-якому іншому виданні.

    Сподобався матеріал Маші Цуканової «Отложила яйца» про те, як вона заморожувала свої яйцеклітини. Стаття побудована у вигляді щоденника, автор описує кожен нюанс цієї процедури. На мою думку, тема дуже актуальна та корисна  для сучасної жінки. До того ж приємно читати суб’єктивну думку того, хто випробував усе на собі. З перших вуст, так сказать!

    Найбільша ложка дьогтя від мене буде для авторів модних зйомок. Це капєц якийсь…  Матеріал «Танцуют все», який мав стати «родзинкою» номеру, став його позором. Це банально, надумано і просто нецікаво! Начепили шаровари, заплели коси – і вся тут Україна! Мабуть, довго думали…

    Для порівняння знайшла зйомки американського «Vogue», де геній та фанат своєї справи Грейс Коддінгтон витрачає купу грошей та часу на кожну окрему фотографію, продумує кожну деталь, створює цілі шедеври, а не просто фото одягненої моделі.

    Але, незважаючи на деякі недоліки, журнал мені сподобався. Це тільки перший номер, ще є куди рости) Молода команда, сповнена ідей та амбіцій, ще переверне уявлення про українську моду!)))