Нарешті! І у нас зявився свій «Vogue». Я взагалі в шоці, чому це все так довго доходило до нашої країни… Але, дякувати Богу, сталося-звершилося, і в березні 2013 року я вже тримаю перший номер української версії всесвітньо відомого журналу. Створювати його мене не запросили, тому все, що залишається, критикувати його))))

    Фантастичний матеріал «Короткий курс історії «Vogue»! Цікаво, лаконічно, ідеально пасує до першого номеру. Засмутило тільки те, що замість фото реальної Анни Вінтур (легенди американського «Vogue») помістили перевдягнену модель.

    Дуже захопила ідея літературного спецпроекту – спеціально для «Vogue» сучасні українські письменниці (Ірена Карпа, Наталка Сняданко, Таня Малярчук та ін.) підготували тексти на тему моди та краси. Мені це так сподобалось, що гортала журнал по кілька разів у пошуках цього спецпроекту, а потім зрозуміла – це буде лише на сайті. Одразу розчарувалася. Не знайшлося місця серед 289 сторінок журналу?

    Але все ж таки один «розворот» на літературу пожертвували – стаття про Анну Шевченко (британську письменницю, українку за походженням, яка пише книжки, пов’язані з українською історією). Дуже цікавий матеріал, але трохи сумно від того, що такі популярні за кордоном книги про гетьмана Полуботка чи Ялтинську конференцію зовсім невідомі нам, українцям. Примусило замислитись.

    Передивляючись нові весняні колекції, зауважила, що немає жодної української марки – все тобі Мілан, Париж, Нью-Йорк… Як так? Український модний журнал ігнорує українську моду (пардоньтє за тавтологію)??? А трохи далі надибала на парочку сторінок з фото речей українських дизайнерів (по одній моделі на брата). Задумка матеріалу «Знай наших» класна, але без контексту складається враження, що автори розділяють: є закордоння висока мода, що диктує усі тенденції, а є наші такі собі «саме показательные» дизайнери.

    Найбільше сподобався матеріал про Соню Делоне – українську художницю, малюнки якої потрапляли на обкладинку французького «Vogue»; про те, як Крістіан Лубутен надихнувся українською вишиванкою; про український ювелірний дім «Oberig». Саме такого я чекала від українського видання! Демонстрації того, що наша країна теж дотична до високої моди, що у нас є таланти, потенціал… А біографії іноземних модельєрів можна почитати і в будь-якому іншому виданні.

    Сподобався матеріал Маші Цуканової «Отложила яйца» про те, як вона заморожувала свої яйцеклітини. Стаття побудована у вигляді щоденника, автор описує кожен нюанс цієї процедури. На мою думку, тема дуже актуальна та корисна  для сучасної жінки. До того ж приємно читати суб’єктивну думку того, хто випробував усе на собі. З перших вуст, так сказать!

    Найбільша ложка дьогтя від мене буде для авторів модних зйомок. Це капєц якийсь…  Матеріал «Танцуют все», який мав стати «родзинкою» номеру, став його позором. Це банально, надумано і просто нецікаво! Начепили шаровари, заплели коси – і вся тут Україна! Мабуть, довго думали…

    Для порівняння знайшла зйомки американського «Vogue», де геній та фанат своєї справи Грейс Коддінгтон витрачає купу грошей та часу на кожну окрему фотографію, продумує кожну деталь, створює цілі шедеври, а не просто фото одягненої моделі.

    Але, незважаючи на деякі недоліки, журнал мені сподобався. Це тільки перший номер, ще є куди рости) Молода команда, сповнена ідей та амбіцій, ще переверне уявлення про українську моду!)))